Главная » 2016 » Август » 19 » 100 обстрілів на добу: Коли ЗСУ спитають у Порошенка, що їм нарешті робити
09:28
100 обстрілів на добу: Коли ЗСУ спитають у Порошенка, що їм нарешті робити


Українська армія втомлена фізично і морально, а відсутність чіткого плану вирішення конфлікту, постійне стояння на місці, наближає ситуацію до критичної точки

Чергове (вже незрозуміло яке за рахунком) нічне загострення - близько 100 обстрілу - по всій лінії фронту

 у вигляді артилерійських дуелей поставило питання про наявність у нашої влади чіткого плану закінчення уповільненого конфлікту.

Практично після кожного такого загострення з'являється море аналітики, в якій обговорюється, чи буде настання чи не буде (причому з обох сторін, як правило).

На цьому тлі армія несе вкрай важкі втрати – звіти волонтерів по шпиталях говорять про не менше десятка поранених, хворих і вбитих щодня.

Фактично війна втомила вже всіх – не забуваємо, що окрім мобілізованих, які незабаром повернутися додому, є офіцери, які воюють з весни 2014 року, є "довоєнні" контрактники.

Люди реально виснажені не тільки фізично, але і морально.

Все це призводить до розброду і вагань в армійських частинах - на жаль, в тилу подих війни вже практично перестали відчувати.

Волонтерство поступово сходить нанівець, на порядку денному в тому ж Києві, наприклад, організація кладовища домашніх тварин (!)

(і це в воюючою країні).

Для багатьом вже незрозумілий наш план – або ми виконуємо Мінські угоди від точки до точки (і фактично капітулюємо) або переходимо в режим війни (але тоді повністю позбавлені підтримки Заходу і огризаємось російської агресії самостійно).

По всій видимості, дуже скоро настане точка неповернення,

коли владі треба буде зробити непростий вибір - оскільки терпіння солдатів і офіцерів тупо день у день без зрозумілого плану виносити тягар війни підходить до кінця.Вочевидь, саме тому немає і чергової хвилі мобілізації – генерали і політики ще не визначилися скільки нового людського ресурсу їм треба – якщо стояти на "нулі", то вистачить і контрактників, якщо активно проводити якісь дипломатично-військові заходи – то тут вже потрібна мобілізація вже пройшли "вогонь і воду" бійців зразка 2014 року.

А що стосується фронту на Донбасі, то тут фактично нічого нового з лютого 2016 року не відбувається – щовечора як за розкладом починаються мінометні та артилерійські дуелі.

Причому з кожним днем глибина і масштаби зростають – так, буквально днями під обстріл бойовиків потрапив Чермалик, що вважався тиловим. Все частіше снаряди і міни стали бити по містах і селах, причому з обох сторін.

Масової загибелі цивільних немає з однієї простої причини – з прифронтової смуги масово виїхали ще влітку 2014 року, а решта, на жаль, вже звикли проводити ночі в підвалі, знаючи "розклад" обстрілів.

Постійні сутички вже йдуть практично по всіх напрямках, але особливо гарячими залишається Мар'їнка, Авдіївська промка, передмістя Горлівки і Світлодарська дуга.

В останні кілька ночей додалася ще й Попасна.З боку бойовиків відбувається постійна спроба закидання диверсійних груп – іноді вони досягають своєї мети (і тоді ми маємо загиблих на підрив автотранспорту в прифронтовій зоні), але найчастіше знищуються ще в "сірій" зоні – як було днями в Калинівці, коли така група була накрита практично в упор з АГС (два "адепта" русского мира" з характерними наколками назавжди залишилися в луганській землі).

Змінилася і характер артилерійських дуелей – бойовики стали частіше використовувати мобільні групи, які провокують наших на відкриття вогню, а потім обробляють нові вогневі точки великим калібром.

Природно, що і наші артилеристи в свій арсенал постійно вводять нові прийоми та засоби – так, в соціальних мережах бойовики все частіше стали скаржитися на більш точну і швидку відповідь.

Тобто кожна із сторін продовжує виконувати свої локальні тактичні завдання (наші продовжують звільняти "сірі території", бойовики намагаються цьому протидіяти), однак на оперативному рівні зрушень немає.

Ми через відсутність наказу, бойовики через відсутність сил не можемо ані провести більш чи менш великого наступу зі стратегічними цілями, ані знищити ворожу інфраструктуру постачання.

Залишається вгризатися в землю, вести війну малих груп і намагатися нанести ворогові максимальний збиток вогнем.

І чекати - чекати політичної волі.

http://www.depo.ua/ukr....6120000
Просмотров: 209 | Добавил: Борис_Борисенко | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar
Для добавления необходима авторизация